Швидко отримавши визнання на батьківщині, ГАЗ М-20 проклав для радянської автоіндустрії шлях на світовий ринок. Автомобіль охоче купували в скандинавських країнах, в Бельгії, в ряді держав Західної Європи, де з’явилися перші торгові представники горьківської марки.
В ході останньої модернізації 1955 року “Победа” отримала нове облицьовування радіатора, більш привабливу оббивку салону, нове рульове колесо з кільцевою кнопкою сигналу, радіоприймач А-8 і нову емблему на облицюванні радіатора.
У післявоєнній Європі відчувався брак відносно недорогих, комфортабельних автомобілів, і “Победа” швидко знайшла стійкий збут у багатьох країнах.
Про “Победу” схвально відгукувалися навіть західні спеціалізовані видання і знаходили у неї лише два серйозні недоліки: недостатню динаміку (плата за економічність і пристосованість до поганого бензину) і погану оглядовість назад.
Оцінюючи “Победу”, американський журнал Science and Mechanics в 1957 році писав:
“Спокійна на вибоїнах, в поворотах і при прискореннях. Хороша на важких дорогах, якщо ви не поспішайте. На дорозі тримається чудово. Для свого розміру дуже стабільна – мабуть, через вагу і могутні ресори.”
А журнал Auto Age 1953 року повідомляв, що:
“Американські інженери ретельно оглянули “Победу” і визнали якість виготовлення за багатьма показниками відмінною. На кузовних елементах багато ознак ручної праці. Подекуди можна розглянути сліди напилка, але, в загальному, якість кузова дуже хороша.”
Британський авторитетний журнал The Motor після проведених всебічних випробувань автомобiля “Победа” відзначав:
“Конструкцією автомобiля передбачається, перш за все, надійність і можливість їзди на далекі відстані в країні, де дороги погані, а пункти обслуговування нечисленні і розташовані далеко один від одного.”
Краса ліній і високі характеристики принесені в жертву практичності і утилітарним цілям.